Онлайн чтение книги Кобзарь
1 П. С.

Не жаль на злого, коло його І слава сторожем стоїть. А жаль на доброго такого, Що й славу вміє одурить.

І досі нудно, як згадаю Г о т и ч е с к и й с ч а с а м и д о м; Село обідране кругом; І шапочку мужик знімає, Як флаг побачить. Значить, пан У себе з причетом гуляють. Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан, Потомок гетьмана дурного І презавзятий патріот; Та й християнин ще до того. У Київ їздить всякий год, У свиті ходить меж панами, І п'є горілку з мужиками, І вольнодумствує в шинку. Отут він ввесь, хоч надрукуй. Та ще в селі своїм дівчаток Перебирає. Та спроста Таки своїх байстрят з десяток У год подержить до хреста. Та й тілько ж то. Кругом паскуда! Чому ж його не так зовуть? Чому на його не плюють? Чому не топчуть!! Люде, люде! За шмат гнилої ковбаси У вас хоч матір попроси, То оддасте. Не жаль на його, На п'яного Петра кривого. А жаль великий на людей, На тих юродивих дітей!

[Друга половина 1848, Косарал]