Онлайн чтение книги Мартин Боруля
21 ЯВА VI

Омелько (задихався, не може говорить). I-ї-ду-уть!

Мартин. Чого ти так засапався? Сопеш, як пiдпалений кiнь. Далеко?

Омелько. Ху-ху-ху!.. Утомився…

Мартин. Ти ж конем їхав?

Омелько. Де там! Упав, к бiсовому батьковi, з коня…

Мартин. Я ж кажу, що так!.. Далеко?

Омелько. Нi, зараз за могилою i впав! Тiлько що вилiз на Рака, а…

Мартин. Не про те! Не про те я питаю! Чи далеко їдуть?

Омелько. Та, мабуть, уже близько бiля двору.

Мартин. Ти ж бачив, хто їде?

Омелько. А хто ж? Трохим їде - нашими кiньми i нашою натачанкою…

Мартин. А в задку сидить хто-небудь?

Омелько. В задку?.. Не примiтив!

Мартин. Чого ж ти бiг, бодай ти луснув! (Iде до вiкна.)

Омелько. Чисто колiно збив, болить, як печене, прибiг попереду, а вiн ще й лається!.. Чорт на тебе угодить… (Пiшов.)

Мартин. Вiн… Жених!.. (До дверей.) Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщiй! А господи, аж серце забилось! Принять треба на славу… (Вiдчиня середнi дверi.)

Входе Нацiєвський, з гiтарою в руках, у шерстянiй накидцi. Мартин iде до дверей, розставивши руки.

Милостi прошу, дорогий гостю!

Нацiєвський кладе гiтару на стiлець. Обнiмаються i цiлуються. Завiса.