34 ЯВА III
Марися, а потiм Микола i Степан
Марися (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокiй i мир у нашу сiм'ю! Так уже вимучились всi, що, здається, i умерти було б краще, нiж щодня турбоваться i не бачить краю всiм бiдам i напастям! На дядюшку Гервасiя уся надiя… Чи ублагають же то його мати?
Входе Микола.
Ну що? Мати у вас?
Микола. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув i побiг мерщiй тобi сказать про цю радiсть! Може, й нам щастя знову усмiхнеться!
Марися. Слава богу!
Микола. Здається, i Степан приїхав?
Марися. Приїхав, вiн у батька.
Микола. То я зостанусь…
Входить Степан.
Степан. Iди, Марисю, папiнька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
Микола (поцiлувавшись). А що, як батько?
Степан. Хоч i не питай!.. Змарнiли зовсiм.
Микола. Ти ж надовго приїхав?
Степан. Зовсiм!
Микола. От i чудесно! I який же. я радий, що ти зостанешся у селi! Знов затоваришуєм.