6 ЯВА IV
Марися, а потiм Микола.
Марися (одна). I що це з батьком сталось, все пере-начують! Папiнька… Мамiнька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чуднiще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола.
А ти чого притисся?
Микола. Хiба не можна?
Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидiть i розмовлять так, щоб нам нiхто не заважав i нiхто нас не бачив.
Микола. А менi вже обридло ждать i ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батьковi, щоб побалакав з твоїм, а пiсля провiд i поженимся. Чи так, Марисю?
Марися. Авжеж так, чого ще ждать?
Микола. Поклич менi Степана, я хотiв з ним побалакать.
Марися. Зараз.
Микола. А йому сказать?
Марися. З якої речi?
Микола. А щоб на весiлля приїхав.
Марися. Поспiємо ще. (Iде.)
Микола (оглядається). Марисю!
Марися.. Чого?
Микола (пiдходе). Не будеш сердиться, я тебе поцiлую?
Марися. Ну, мерщiй!
Микола цiлує її раз, хоче ще, Марися одводить його.
Годi! (На вiдходi.) А то ти до весiлля нацiлуєшся, а послi обридну. (Пiшла.)